Syndrom oszusta
1. Syndrom oszusta został odkryty w roku 1970 przez Pauline Clance i Suzanne Imes, dwie psycholożki, które rozpoznały to zjawisko u kobiet, z którymi pracowały. Było to pierwsze badanie syndromu oszusta.
2. Syndrom oszusta to stan wywoływany przez pewne doświadczenia i przekonania na temat siebie. Nie jest to diagnoza sama w sobie, ale powiązany jest z takimi obszarami jak przepracowanie, perfekcjonizm czy niska samoocena.
3. “Ludzie, którzy zmagają się z syndromem oszusta wierzą, że nie zasługują na swoje osiągnięcia i wyrazy szacunku, jakim są powszechnie darzeni. Czują, że nie są tak kompetentni lub inteligentni, jak mogą myśleć inni – i że wkrótce ludzie odkryją prawdę na ich temat..” Psychology Today
4. Przeformułowanie naszej narracji. Sposób, w jaki postrzegamy siebie i budujemy nasze narracje życiowe, może wpływać na sposób, w jaki nadajemy sens naszym doświadczeniom i jak postrzegamy świat.
5. Nasze narracje są dla nas indywidualne. Czasami sposób, w jaki opowiadamy nasze historie sobie i innym, może być prawdziwy, a czasami może być mniej realistyczny ze względu na sposób, w jaki postrzegamy samych siebie.
6. Czasami historie, które opowiadamy o sobie, są tworzone przez nas, a czasami są one tworzone o nas przez innych ludzi. Dobrze jest zastanowić się nad narracją, które tworzymy o sobie, aby zrozumieć, na ile jest ona zgodna z prawdą i czy ma pozytywny wpływ na nasze życie.
__________________
Синдром самозванця
1. Синдром самозванця був відкритий у 1970 році Полін Кленс і Сюзанною Імес, двома психологами, які помітили цей феномен у жінок, з якими вони працювали. Це було перше дослідження синдрому самозванця.
2. Синдром самозванця – це стан, спровокований певним досвідом і переконаннями про себе. Він не є діагнозом як таким, але пов’язаний з такими сферами, як перевтома, перфекціонізм або низька самооцінка.
3. „Люди, які борються з синдромом самозванця, вважають, що вони не заслуговують на свої досягнення та повагу, яку їм зазвичай надають. Вони відчувають, що вони не настільки компетентні або розумні, як можуть думати інші – і що люди незабаром дізнаються правду про них”.
4. Переосмислення нашого наративу. Те, як ми бачимо себе і будуємо свої життєві наративи, може впливати на те, як ми осмислюємо наш досвід і як ми бачимо світ.
5. Наші наративи є індивідуальними для нас. Іноді те, як ми розповідаємо свої історії собі та іншим, може бути правдивим, а іноді – не зовсім правдивим через те, як ми самі себе сприймаємо.
6. Іноді історії, які ми розповідаємо про себе, створюємо ми самі, а іноді їх створюють про нас інші люди. Корисно поміркувати над наративами, які ми створюємо про себе, щоб зрозуміти, наскільки вони правдиві і чи мають позитивний вплив на наше життя.
