Kiedy naprawdę zacząłem kochać samego siebie, zrozumiałem, że zawsze i wszędzie jestem we właściwym momencie i we właściwym miejscu.
Od tamtej pory mogłem być spokojny.
Dziś wiem, że to się nazywa…
Poczuciem własnej wartości.
Kiedy naprawdę zacząłem kochać samego siebie, uświadomiłem sobie, że ból i cierpienie są tylko ostrzeżeniem dla mnie, bym nie żył wbrew własnej prawdzie.
Dziś wiem, że to się nazywa…
Autentyczność.
Kiedy naprawdę zacząłem kochać samego siebie, przestałem tęsknić za innym życiem i mogłem dostrzec, że wszystko wokół mnie to zaproszenie do rozwoju.
Dziś wiem, że to się nazywa…
Dojrzałość.
Kiedy naprawdę zacząłem kochać samego siebie, zrozumiałem, że narzucając innym moje pragnienia, mogę ich urazić, tym bardziej, jeśli wiem, że nie nadszedł odpowiedni czas, że ta osoba nie jest na to gotowa, nawet jeśli tą osobą byłem ja sam.
Dziś wiem, że to się nazywa…
Szacunek.
Kiedy naprawdę zacząłem kochać samego siebie, uwolniłem się od tego wszystkiego, co nie było dla mnie dobre. Od potraw, ludzi, przedmiotów, sytuacji i od wszystkiego,
co wciąż odciągało mnie ode mnie samego.
Na początku nazywałem to „zdrowym egoizmem”.
Ale dziś wiem, że to…
Miłość do samego siebie.
Kiedy naprawdę zacząłem kochać samego siebie przestałem tracić czas i tworzyć wielkie plany na przyszłość. Dziś robię tylko to,
co sprawia mi radość i przyjemność, co kocham i co sprawia, że moje serce się uśmiecha.
I robię to na mój sposób i we własnym tempie.
Dziś wiem, że to się nazywa…
Prostota.
Kiedy naprawdę zacząłem kochać samego siebie, przestałem chcieć mieć zawsze rację. Dzięki temu rzadziej się myliłem.
Dziś wiem, że to się nazywa…
Pokora.
Kiedy naprawdę zacząłem kochać samego siebie, przestałem żyć przeszłością i zamartwiać się o przyszłość. Teraz żyję chwilą, w której dzieje się WSZYSTKO.
Żyję więc teraz każdym dniem i nazywam to…
Spełnieniem.
Kiedy naprawdę zacząłem kochać samego siebie, uświadomiłem sobie, że mój umysł może działać przeciwko mnie. Kiedy jednak działa razem
z sercem zyskuję ważnego sojusznika.
Dziś nazywam to…
Życiem.
Wiersz Charliego Chaplina napisany w dniu jego 70-tych urodzin 16 kwietnia 1959 roku.
Коли я по-справжньому почав любити себе,
я зрозумів, що завжди і скрізь перебуваю
в потрібний час і в потрібному місці.
Відтоді я міг бути спокійним.
Сьогодні я знаю, що це називається…
Самоповага.
Коли я по-справжньому почав любити себе,
я зрозумів, що біль і страждання були лише попередженням для мене, щоб я не жив всупереч власній правді.
Сьогодні я знаю, що це називається…
Автентичністю.
Коли я по-справжньому почав любити себе,
я перестав тужити за іншим життям і побачив, що все навколо мене – це запрошення до зростання.
Сьогодні я знаю, що це називається…
Зрілість.
Коли я по-справжньому почав любити себе,
я зрозумів, що, нав’язуючи свої бажання іншим, я можу їх образити, тим більше, якщо знаю, що час не настав, що ця людина не готова до цього, навіть якщо цією людиною
є я сам.
Сьогодні я знаю, що це називається…
Повага.
Коли я по-справжньому почав любити себе,
я звільнився від усього, що не приносило мені користі. Від їжі, людей, предметів, ситуацій і від усього, що відтягувало мене від себе. Спочатку я називала це „здоровим егоїзмом”.
Але сьогодні я знаю, що це…
Любов до себе.
Коли я по-справжньому почав любити себе,
я перестав марнувати час і будувати великі плани на майбутнє. Сьогодні я роблю тільки те, що приносить мені радість і задоволення, що я люблю і що змушує моє серце посміхатися. І я роблю це по-своєму і в своєму темпі.
Сьогодні я знаю, що це називається…
Простота.
Коли я по-справжньому почав любити себе,
я перестав хотіти завжди бути правим. Як наслідок, я став рідше помилятися.
Сьогодні я знаю, що це називається…
Смирення.
Коли я по-справжньому почав любити себе,
я перестав жити минулим і турбуватися про майбутнє. Тепер я живу моментом, в якому відбувається ВСЕ.
Так я тепер живу кожен день і називаю це…
Задоволенням.
Коли я по-справжньому почав любити себе, я зрозумів, що мій розум може працювати проти мене. Однак, коли він працює разом з моїм серцем, я отримую важливого союзника.
Сьогодні я називаю це…
Життям.
Вірш Чарлі Чапліна, який він написав на свій 70-й день народження 16 квітня 1959 року
